У сутінках північного містечка старий майстер Чжао Гохуа мовчки дивився на успішно сплетену сітку перед своїм ручним верстатом. Посеред хвилі націоналізації металургійних заводів він наполегливо вирізав стародавні техніки дротяного плетіння на вивісці новозаснованого «Металообробного кооперативу Цзінь Цзехун». «Метал повинен мати не лише суворе обличчя», – писав він у своєму пожовклому робочому журналі, – «Коли сталеві дроти товщиною 0,2 мм танцюють на кінчиках пальців, тепло може зростати в холодній основі та качку».

Скляна завісна стіна Міжнародної торгової вежі Шеньчженя відображала силует спадкоємця другого покоління Чжао Ціміна. Зі зразками дротяної сітки ручної роботи свого батька він три дні простояв біля павільйону Кантонського ярмарку. Коли німецький клієнт Шмідт був вражений художніми перегородками, що фільтрували сонячне світло, але водночас радісно пропускали легкий вітерець, це міське підприємство вперше торкнулося міжнародних стандартів. «Ми продаємо не дротяну сітку, — зазначив Чжао Цімін на першому зовнішньоторговельному контракті з факсу, — а поетичну деконструкцію простору східними ремісниками».

У заводській лабораторії наступник у третьому поколінні Чжао Цзисян спостерігав частинки покриття під мікроскопом. Десять років тому зруйновані тайфуном скульптури знаходилися в соляному тумані Дубая. Тепер технологія покриття змушує металеві сітки світитися як у пустелях Сахари, так і на арктичних станціях. «Дід ткав форми, батько ткав світло», – підняв він рожево-золотий сітчастий фільтр на щорічній зустрічі, – «а ми ткаємо час».

«Дід зігрів сталь теплом свого тіла, — голос Чжао Цзисяна луною лунав крізь час, — батько відображав контури вітру на кресленнях, тим часом як ми доводимо, що алгоритми не можуть обчислити ніжність людства до металу».